Св. Катерина Сієнська настановляла папу. Вона мала тоді двадцять п’ять чи тридцять років, бо в тридцять три вже померла. Вона завжди йому писала: «Виконуйте свої обов’язки». А те саме говоримо папі і ми: «Виконуйте свої обов’язки! Екскомунікуйте Івана Павла ІІ. Тому що з тим Асижем так не може бути».
Ми розглядаємо Христове Божество. Цього, на жаль, на теологічному факультеті професор не скаже студентам так чітко і відкрито як воно є. Боже Слово каже: «Правда вас визволить». Ми повинні цю правду знати, щоб ми бунтувалися проти зла і гріха, і щоб хотіли очистити Церкву і, звичайно, почали самі від себе. Як я вам і сказав, що коренем всього зла є первородній гріх в нас, та інфекція яка є в нас. Якщо хочемо реформувати Церкву, то мусимо найперше реформувати себе. Це я роблю сорок чотири роки. І ви це робіть.
Почніть від себе, а тоді зможемо реформувати й інших. Так само це робив апостол Павло. А якщо людина не хоче собі признати той гріх який в нас є, той гріх, який нас поневолює, не хоче признати його в маленьких речах... На цю тему міг би говорити аж до ранку в конкретних прикладах. А це може собі усвідомити кожен особисто. Ісус чітко сказав: «Відречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною». Чи буде це кардинал чи «бомж», або якась жінка, чи дитина - все одно. Це відноситься до кожного і в кожній добі: «Відречись самого себе». Тут не йдеться про те, щоб один раз відректись і буде спокій. Це є процес, який триває щоденно, а не лише один раз, але багато разів в різних ситуаціях я мушу відрікатися: те що пограю, те що знову згрішу думкою, або словом чи ділом, чи не знаю як - постійно мушу робити покаяння. Дорога до святості є дорогою постійного покаяння, зміни мислення. Це не означає, що маєте стати на стовп, як ті стовпники там стояли в минулому, або мати якесь містичне видіння, чи хотіти мати стигмати як о. Піо. Справді, Бог може це комусь дати, але це лише для святого видовища, щоб Бог показав що Він є всемогутній. Це є для нас і для інших. Але в о. Піо чи в інших святих основою було те, що вони воювали зі своєю гордістю, зі своєю пожадливістю. Це є нормально. Кожен з нас повинен так воювати. Боротьба закінчиться аж п'ятнадцять хвилин після нашої смерті. Після смерті нас очікує вінець слави, а тут ще є боротьба. А коли б нам відрізали голови чи нас мучили, то що - не маємо що втрачати. Маю померти на рак чи в якійсь автокатастрофі на дорозі чи на якийсь свинячий грип, чи не знаю що… Найбільшою честю є пролити свою кров заради Христа. Але потрібно, щоб ми до цього були готові. Перед тим мусимо свідчити про Ісуса, задармо ніхто нам тої ласки не дасть. Цього ми не повинні боятися. А якщо нам Господь цього не дасть, то є не криваве мучеництво - коли вас будуть переслідувати, висміювати, чинити тиск, - це є не криваве мучеництво і воно триває роки. Це також має заслугу, і можливо в дечому більшу ніж криваве мучеництво. Там відітнуть вам голову і маєте спокій, за хвилю є святі. Це є легше. А якщо маєте не криваво воювати ціле життя, то це є тяжче.
Почніть від себе, а тоді зможемо реформувати й інших. Так само це робив апостол Павло. А якщо людина не хоче собі признати той гріх який в нас є, той гріх, який нас поневолює, не хоче признати його в маленьких речах... На цю тему міг би говорити аж до ранку в конкретних прикладах. А це може собі усвідомити кожен особисто. Ісус чітко сказав: «Відречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною». Чи буде це кардинал чи «бомж», або якась жінка, чи дитина - все одно. Це відноситься до кожного і в кожній добі: «Відречись самого себе». Тут не йдеться про те, щоб один раз відректись і буде спокій. Це є процес, який триває щоденно, а не лише один раз, але багато разів в різних ситуаціях я мушу відрікатися: те що пограю, те що знову згрішу думкою, або словом чи ділом, чи не знаю як - постійно мушу робити покаяння. Дорога до святості є дорогою постійного покаяння, зміни мислення. Це не означає, що маєте стати на стовп, як ті стовпники там стояли в минулому, або мати якесь містичне видіння, чи хотіти мати стигмати як о. Піо. Справді, Бог може це комусь дати, але це лише для святого видовища, щоб Бог показав що Він є всемогутній. Це є для нас і для інших. Але в о. Піо чи в інших святих основою було те, що вони воювали зі своєю гордістю, зі своєю пожадливістю. Це є нормально. Кожен з нас повинен так воювати. Боротьба закінчиться аж п'ятнадцять хвилин після нашої смерті. Після смерті нас очікує вінець слави, а тут ще є боротьба. А коли б нам відрізали голови чи нас мучили, то що - не маємо що втрачати. Маю померти на рак чи в якійсь автокатастрофі на дорозі чи на якийсь свинячий грип, чи не знаю що… Найбільшою честю є пролити свою кров заради Христа. Але потрібно, щоб ми до цього були готові. Перед тим мусимо свідчити про Ісуса, задармо ніхто нам тої ласки не дасть. Цього ми не повинні боятися. А якщо нам Господь цього не дасть, то є не криваве мучеництво - коли вас будуть переслідувати, висміювати, чинити тиск, - це є не криваве мучеництво і воно триває роки. Це також має заслугу, і можливо в дечому більшу ніж криваве мучеництво. Там відітнуть вам голову і маєте спокій, за хвилю є святі. Це є легше. А якщо маєте не криваво воювати ціле життя, то це є тяжче.
(З наук Патріарха Іллі)
Немає коментарів:
Дописати коментар